У чиїх інтересах України виходить з СНД?

«Геніальна» ідея українських керівників вийти з усіх інтеграційних проектів, пов'язаних з Росією, зовсім не новинка. Але якщо раніше її проштовхували виключно політики-маргінали, то тепер, після приходу до влади в країні в результаті державного перевороту цих самих маргіналів, про це заговорили на офіційному рівні. І звучить це вже не тільки в парламентських дискусіях або на мітингах, а й з вуст президента країни, який роздає зобов'язують вказівки органам державної влади. Так, президент Петро Порошенко дав доручення уряду почати процес виходу України зі Співдружності Незалежних Держав.

Ти пам'ятаєш, як все починалося?

У самому кінці 1991 року в Біловезькій пущі керівниками РРФСР, УРСР і БРСР були підписані документи про припинення існування Радянського Союзу. Одночасно з цим Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич підписали і інший документ, який передбачає створення з уламків СРСР нового міждержавного утворення, названого СНД.

Через два тижні в Алма-Аті відбулося засідання глав колишніх радянських республік, на якому були відсутні лише представники прибалтійських держав і Грузії. На цій зустрічі глави 11 держав підписали спільну декларацію про принципи діяльності СНД. Уже 30 грудня того ж року в Мінську вони підписали «Тимчасова угода про Раду глав держав і Раді глав урядів Співдружності Незалежних Держав», а 22 січня 1993 го прийняли Статут СНД.

При цьому Україна стала державою-засновником Співдружності. Парламент країни ратифікував і Угоду про створення СНД, і Протокол до нього, підписаний 21 грудня 1991 року в Алма-Аті. Але Статут СНД Верховна рада відмовилася ратифікувати. При цьому, продовжуючи бути країною-учасницею Співдружності, підписуючи, схвалюючи і виконуючи спільні рішення і угоди, укладені в рамках СНД, активно беручи участь в діяльності даного міждержавного утворення і навіть головуючи в ньому, Україна де-юре так і не стала країною-членом.

Брала участь Україна і в економічних інтеграційних процесах, що відбуваються в рамках СНД. Так, вона стоїть біля витоків всіх угод про вільну торгівлю в рамках Співдружності починаючи з 1993 року. Підписаний в жовтні 2011 року договір про створення ЗВТ в рамках СНД був ратифікований нею, але після державного перевороту 2014 року і підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС Росія і Україна взаємно призупинили дію договору 2011 року в відношенні один до одного.

Як унтер-офіцерська вдова сама себе відшмагала

За роки існування Співдружності була виконана величезна робота по зближенню законодавств його країн-учасниць, що колись входили в єдину державу і об'єднаних щонайтіснішими всеосяжними зв'язками. Не тільки економічними, а й родинними, культурними, науковими, освітніми. Цим зближенням і взаємним визнанням документів, які видаються «родинними» органами країн СНД, вдалося уникнути колапсу цих зв'язків, колосальних витрат на оформлення всіляких дозволів, сертифікатів, експертних висновків. Наприклад, взаємне визнання документів про освіту дозволяє громадянам жити, подорожувати, працювати і вчитися в будь-якій країні Співдружності. Загальні техрегламенти сприяють безперешкодної торгівлі на всьому його просторі. А Зона вільної торгівлі СНД сприяє зростанню товарообігу між країнами-учасниками.

Зрозуміло, не все так безхмарно. Будь-яка ЗВТ вигідна в першу чергу країнам, що є лідером у випуску того чи іншого виду продукції. Наприклад, ліквідація митного оформлення і зборів на імпортовану продукцію принесла російським виробникам продуктів харчування, молочних продуктів жорстку конкуренцію з боку білоруських і казахстанських колег. Термін «білоруські морепродукти» став загальним після введення російських контрсанкцій проти Європи. Для України ж країни СНД є основними споживачами продукції машинобудування, і завдяки поставкам колишнім радянським республікам галузь до цих пір залишалася «на плаву».

Саме загроза того, що після вступу в силу угоди про ЗВТ між Україною та ЄС через українсько-російський кордон під виглядом української продукції хлине потік товарів, вироблених в Європі і які підлягають обкладенню зовсім іншими імпортними митами, змусило російське керівництво припинити режим вільної торгівлі з Україною. І це стало несподіванкою лише для тих, хто не хотів чути російських попереджень про наслідки укладення Києвом угоди про ЗВТ з ЄС. Адже ще в кінці 2013 року уряд Миколи Азарова оцінювало ці наслідки для економіки країни в суму понад 100 млрд доларів.

На жаль, цей прогноз справджується. Антиросійські санкції, введені Україною проти Росії, транспортна блокада, розпочата неонацистськими бойовиками, і у відповідь заборона на транзит української продукції через територію РФ, нічим, крім вказівок з Вашингтона, що не продиктований розрив коопераційних зв'язків в галузі оборонної промисловості призвели до катастрофічного падіння товарообігу з країнами СНД . Якщо до 2014 року обсяги торгівлі України з державами Співдружності перевершували обсяги торгівлі з усіма іншими її партнерами, то вже в 2016 році ситуація змінилася кардинально.

Тільки в Росію в 2013 році Україна продавала товарів на 15 млрд доларів, що становило приблизно третину українського експорту. Ця цифра порівнянна з обсягом поставок в ЄС (17 млрд доларів), де проживає втричі більше населення, ніж в РФ. У 2016 році експорт в Росію впав на 76%, до 3,5 млрд доларів, на 73% скоротився експорт в країни СНД і навіть в Євросоюз. Причому заборонений через Росію транзит - ні при чому, оскільки товарообіг України «просів» навіть з країнами, що мають з нею спільний кордон. Наприклад, український експорт до Білорусі скоротився в 2016 році на 54%, а в Молдавію на 47%.

Не рубайте зопалу, чи не рубайте!

Незважаючи на гучні заяви про плани виходу з СНД, українське керівництво нічого конкретного для цього не вживало. Але, схоже, економічні показники 2017 послужили імпульсом для переходу від слів до справи.

За даними Нацбанку України, товарообіг між Росією і Україною в період з січня по листопад 2017 року зріс на 28,6%, до 9,36 млрд доларів. При цьому імпорт російських товарів на Україну в 2016 році зріс на 38,6%, а експорт в Росію збільшився на 11,9%. Всього ж у 2017 році український експорт до країн СНД зріс на 11%. Все це відбувалося на тлі збільшення імпорту з інших країн-членів ЄАЕС. Навіть в 2016 році імпорт з Білорусі зріс на 13,4%, з Вірменії - на 11,4%, з Казахстану - на 15%. Тобто мова йде про тенденції погіршення ситуації із зовнішньоторговельним балансом. У тому числі і з країнами СНД. У 2017 році негативне зовнішньоторговельне сальдо України зросло в 2,2 рази і досягла 5,5 млрд доларів.

Будь вихід з міжнародної організації пов'язаний з негативними наслідками як для залишаються в ній держав, так і для виходить країни. як вказав постійний представник РФ при Співдружності Незалежних Держав Андрій Шведов, вихід України з СНД торкнеться особисті інтереси конкретних людей, що живуть в цій країні, оскільки кількість тільки багатосторонніх документів, що стосуються найрізноманітніших сфер життя, досягає 226. Постраждають і економічні інтереси держав. Причому в першу чергу - самій Україні.

Зрозуміло, її інтереси повинні хвилювати більше українських чиновників, ніж їхніх колег з країн СНД. Але вихід України із зони вільної торгівлі спричинить відмову від пільгових імпортних тарифів і створення нетарифних обмежень для виробників цих країн, що суттєво ускладнить їм шлях на український ринок. Так що заклики функціонерів СНД до України «не рубати з плеча» продиктовані в т.ч. холодним економічним розрахунком.

***

Зрозуміло, членство в різних організаціях - справа самої України. Але, з огляду на контекст початку реального виходу її з СНД, виникає відчуття штучності проблеми цього виходу. Порошенко і його оточення зібралися зайнятися цим питанням саме в той момент, коли намітилося зростання зовнішньої торгівлі України з країнами Співдружності. А скорочення цієї торгівлі відповідає лише інтересам США, давно оголосив війну зміцненню економічних зв'язків між пострадянськими державами.

Ти пам'ятаєш, як все починалося?
Слова жизни
Фотогалерея