1. "Розкопали стюардесу"
2. Погляд за "паркан"
3. Що нам варто термінал побудувати
4. Чи варта шкурка вичинки
5. No money - no honey gas

Схоже, Україна скоро чекає черговий виток пожвавлення давно забутої ідеї будівництва терміналу зрідженого газу. Позавчора, 20 березня, у президента України Петра Порошенка повідомили про " надзвичайно важливі переговорах щодо диверсифікації джерел газопостачання ", Які відбулися в ході офіційного візиту гаранта в Катар." Ми домовилися про те, що Катар готовий надати нам скраплений газ ", - сказав Порошенко в коментарі і повідомив, що поставки катарського природного скрапленого газу можливі через термінал в Польщі, а також по турецькому маршруту через Босфор.

Поки президент домовляється про постачання, спробуємо проаналізувати, чи зможе Україна отримати катарський газ, яким шляхом і у скільки це обійдеться.

"Розкопали стюардесу"

Ідея постачати в Україну скраплений природний газ (СПГ / LNG) вже не нова. Вперше про будівництво терміналу для регазифікації СПГ заговорили ще в 2012 році, після того, як єдиний на той момент постачальник газу в Україну - російський "Газпром" - в черговий раз підняв ціни на блакитне паливо. Поява альтернативного маршруту поставок могло змусити Москву знизити вартість ресурсу, та й резервний канал так не завадив би.

"Україна наполегливо працює над диверсифікацією джерел поставок газу і вивчає можливість придбання газу в Катарі, способи доставки газу. Ціна катарського газу з урахуванням доставки на сьогоднішній день в три рази нижче ціни російського газу ... На сьогоднішній день Катар є третім світовим виробником зрідженого газу і почав використання нових технологій його виробництва, які для України дуже цікаві з урахуванням планів з будівництва LNG-терміналу. А політичні контакти між Україною та Катаром налагоджені на досить високому рівні, що дає надію на конкретні результати щодо співпраці в газовій сфері ", - заявляв тоді пресі екс-прем'єр Микола Азаров.

При Азарові проектом споруди займалося Державне агентство по інвестиційним проектам, яке очолював Владислав Каськів. На своїй посаді він встиг відзначитися гучними і порожніми заявами і навіть скандалом, який був безпосередньо пов'язаний з терміналом - договір з будівництва підписав зовсім не представник інвестора - іспанської Gas Natural Fenosa, а лижний інструктор Джорді Сарда Бонвіт.

Зліва - лижний інструктор, праворуч - Владислав Каськів (головне - не навпаки)

Скандал, м'яко кажучи, підмочив репутацію проекту. Але протягом 2013-2014 років про термінал в різних іспостасях - плавучої і стаціонарної - згадували ще кілька разів, і навіть приватні інвестори, однак план зазнав краху через відмову Туреччини пропускати газовози з СПГ через Босфор. З появою реверсу з Європи ідея побудувати термінал відійшла на другий план. Втім, переговори з Катаром свідчать, що до ідеї повернулися.

Навіщо цей проект Катару? Гарне питання. Навряд чи країна, яка контролює понад 30% світового ринку зрідженого природного газу, не захоче вийти на ще один. Благо, постійний розвиток внутрішніх потужностей з видобутку і зріджування газу дозволяє. Тим більше, що США прагне прорватися на європейський ринок СПГ і зайняти там свої позиції. Тому в цій частині обсяги поставок залежать скоріше від здатності України їх прийняти.

Погляд за "паркан"

Навіть якщо президент домовиться про постачання, це питання не найближчого року-двох. Поки що в України інфраструктури, яка б дозволила приймати зріджений природний газ, просто немає. Для того, щоб прийняти плавучий газовоз з СПГ на борту, потрібні або плавучий регазифікатор (2/3 яких виробляються в Південній Кореї), або стаціонарний комплекс, побудований в порту.

І той, і той варіант припускають наявність внутрішньої інфраструктури в порту (труба високого тиску, підключена до ГТС), достатню глибину для заходу газовозів (в середньому, від 12 метрів). Різниця лише в тому, які обсяги зможе обробляти термінал, і, відповідно, його вартість. Для порівняння візьмемо аналогічні проекти в сусідній Польщі (термінал в Свіноуйсьце) і литовський Independence в Клайпеді.

Різницю між типами терміналів можна побачити на 1:35

Польський термінал здатний регазіфіціровать 5 млрд кубометрів на рік , З подальшим збільшенням потужності до 7,5 млрд. Будівництво за офіційними даними обійшлася в 730 млн євро і тривала 4 роки - з 2011 по 2015-й. Якщо врахувати те, що знадобилася ще й будівля інфраструктури, то термінал обійшовся майже в 1 млрд євро. На поточному потужності установка в Свіноуйсьце може покрити 30% від потреби Польщі в газі. Власник, компанія Polskie LNG, стверджує, що витрати на експлуатацію терміналу становлять близько $ 50 млн на рік. З них 20% - приблизно $ 10 млн, становить податок на нерухомість. Поставки в Свіноуйсьце здійснюють Норвегія і Катар.

У Клайпеді ж віддали перевагу більш мобільний варіант - плавучу регазифікаційного установку. Цікаво, що комплекс, що працює в Литві, що не перероблений з газовоза, як це часто буває, а спочатку побудований для потреб перетворення скрапленого газу в звичайний. У грудні 2014-го року Independence ( "Незалежність") почала свою роботу. Платформа має потужності, що дозволяють приймати по 4 млрд кубометрів газу за рік. Це значно перевищує річне споживання всієї Литви (близько 2,7 млрд кубів з тенденцією до зниження) і становить дві третини всіх потреб в газі Балтійських країн.

Як би там не було, термінал - недешеве задоволення.

У 2012-му литовська держкомпанія Klaipedos nafta (експлуатуюча організація "Незалежності") підписала договір про оренду плавучого терміналу потужністю близько 3 млрд кубометрів на рік з норвезької HoeghLNG. Згідно з цією угодою, оренда обійдеться литовської держкомпанії в $ 689 млн за 10 років, споруда берегової інфраструктури - ще в 200 млн євро (близько $ 250 млн). Постачати газ в країну буде норвезька Statoil, при цьому вартість ресурсу буде розраховуватися не з ціни на нафту (як це робить РФ), а з прив'язкою до британської спотової майданчику NBP. На момент запуску вартість на британському споті становила $ 330 проти $ 460 за тисячу кубів з РФ, і поява "Незалежності" на горизонті змусило росіян опустити ціну на 20%, до $ 370. Зараз же ціни на російське паливо стали нижче, оскільки Москва боїться втратити клієнтів в Європі. Проте, успіх установки виявився не таким вже й гучним - в минулому році уряд Литви визнало, що проект не виправдав інвестиційних очікувань. У тому числі через те, що сусідні країни не висловили бажання приєднатися. Щоб збалансувати вартість газу, взимку Вільнюс закуповує ресурс у "Газпрому", а влітку - у постачальника СПГ.

Що нам варто термінал побудувати

З огляду на, що в Україні подібні проекти не реалізовував ніхто, в Держінвестпроект в 2014-му стаціонарний термінал оцінювали в 800 млн євро і 50-60 місяців робіт для терміналу потужністю в 10 млрд кубометрів. Експерти на ринку з урахуванням нинішньої ситуації оцінюють витрати на подібний термінал в нашій країні в 1,5 млрд євро і близько 5 років "будівництва". Якщо ж говорити про плавучому терміналі, запустити його можуть і за рік-два при значно менших вкладеннях - до $ 100 млн за рік-два, але і обсяги будуть удвічі скромніше.

Однак каменем спотикання залишається питання з пропуском газовозів через Босфор. Ось уже 6 років Україна не може домовитися зі своїм трансморських сусідом, Туреччиною, про те, щоб та дала дозвіл на прохід суден із зрідженим природним газом на борту через протоку в Стамбулі. Суть заборони в тому, що СПГ-танкери везуть вибухонебезпечний вантаж, тому для зниження ризику Анкарі простіше заборонити прохід газовозів з СПГ, ніж приймати додаткові протоколи безпеки.

При цьому газовозів із зрідженим газом для автотранспорту (так званим LPG) проходити не заборонено - це різні суміші різного складу і різної щільності. Так що на вартість заправки авто СПГ-термінал не вплине ніяк.

Рішення про пропуск буде прийматися сусідами виходячи як з політичної, так і економічної доцільності. Раніше Туреччина була зацікавлена ​​побудувати у себе термінал з регазифікації, проте ці плани загальмувалися, зокрема і через російського проекту "Південний (тепер - Турецький) потік". Чи вдасться Києву домовитися з Анкарою, поки не ясно.

Якщо ж не розглядати поставки в Україну безпосередньо, найближчий до нас термінал - саме польський. Теоретично, ми можемо поставляти певні обсяги - установка в Свіноуйсьце завантажена тільки на 80%, однак польський оператор PGNIG з січня 2018 го орендував всю потужність терміналу. теоретично, кілька років тому Литва готова була допомогти з метою завантажити "Незалежність", проте поки не ясно чи залишається пропозиція в силі. Але обмежує обсяг поставок не стільки техніка в порту, скільки пропускна здатність польсько-українського перетину газотранспортної системи. "В цілому річна технічна потужність газотранспортного маршруту" Польща-Україна "в точці Германович дозволить імпортувати блакитне паливо з Польщі об'ємом до 2 млрд куб.м на рік", - відзначають в "Укртрансгазі".

Чи варта шкурка вичинки

Щорічне споживання Україною газу в останні роки становить трохи більше 30 млрд кубометрів газу, з яких майже 2/3 покривається за рахунок власного видобутку. Наприклад, в 2017-му році, за даними оператора української газотранспортної системи "Укртрансгаз", ми імпортували 14,1 млрд кубометрів виключно з ЄС, вартість якого за рік коливалася в межах $ 220-240 за тисячу кубів.

Вартість же LNG для іспанської Gas Natural Fenosa, за даними Argus, з газифікацією і навантаженням склала у вересні $ 194, а в грудні - $ 229. При цьому ціни на спотовому ринку Європи без урахування транзиту становили в середньому на $ 10 менше. Що ж стосується катарських поставок в нинішньому році, за рахунок відкритих нових родовищ експерти прогнозують різке падіння вартості місцевого СПГ до $ 140 за тисячу кубометрів. З урахуванням доставки і регазифікації в Україні його вартість навряд чи перевищить $ 200, що дешевше європейської та російської альтернатив. Навіть якщо ціна буде вище, як мінімум ми можемо вчинити по литовському методу, закуповуючи ресурс через термінал в літню пору. Якщо допустити, що ми побудуємо все ж плавучий термінал на 5 млрд кубометрів на рік, мінімум третина імпорту буде закрита цими поставками.

No money - no honey gas

З огляду на солідність суми, яку доведеться витратити на будівництво свого терміналу, держава не зможе виділити достатньо коштів. Це розуміли і при уряді Миколи Азарова, який ініціював проект, і відразу стали шукати інвестора, переважно - іноземного. Тоді на конкурс претендували 10 учасників , Проте в результаті договір підписали з лижним інструктором. Тоді ж держава відмовилася виділяти свою частку - 25% - для будівництва установки. Передбачалося, що виділені гроші - понад 2 млрд гривень - підуть на облаштування інфраструктури. З тих пір Кабмін не висловлював відкрито бажання взяти участь в СПГ-проект.

Втім, не можна сказати, що в Україні немає бажаючих інвестувати в будівництво терміналу з регазифікації палива.

4 роки тому, коли тема диверсифікації поставок палива була актуальна як ніколи, зі своїм планом про будівництво плавучого терміналу вийшла компанія "ТІС". Тоді в інтерв'ю "Ліга.нет" со-власник і генеральний директор компанії Андрій Ставніцер відзначав, що " ТІС вже підписав меморандум з постачальником плавучого газифікатора , Який готовий в найближчі терміни поставити нам термінал в Україні ".

Delo.UA уточнили у Ставніцера, в силі чи його плани. Керівник "ТІС" підтвердив свою готовність: "Якщо питання з Босфором буде вирішене - нам потрібно від 6 до 12 місяців для того, щоб бути готовими до приймання газу". За його словами, початкова потужність плавучого терміналу дозволить приймати близько 5 млрд кубометрів на рік.

Для великих обсягів потрібно розширення існуючої інфраструктури (зараз газ можна пустити за допомогою газопроводу високого тиску, який проходить неподалік).

Що ж стосується локації, Ставніцер зазначив, що єдиним місцем з точки зору готовності інфраструктури є порт "Південний", і там проект можна буде розгорнути дешевше і швидше, ніж в іншому порту. Що ж стосується фінансової сторони, про точно вартості проекту він не може говорити, оскільки прорахунків на сьогодні немає (в 2014-му була озвучена сума в $ 60-65 млн). "У будь-якому випадку, це будуть кошти, які ми готові на себе взяти в разі укладення контракту на перевалку", - резюмував Ставніцер.