Основу вироблення інноваційної стратегії становлять теорія життєвого циклу продукту (ЖЦП), ринкова позиція організації і нею науково-технічна політика. Вибір інноваційної стратегії з урахуванням ЖЦП враховує наступне [1] :

• 1) зародження. Характеризується появою зародка нової системи в середовищі старої або вихідної, що перетворює її в материнську і вимагає перебудови всієї життєдіяльності;
• 2) народження. Реально з'являється нова система, що сформувалася в значній мірі за образом і подобою систем, її породили;
• 3) твердження. Виникнення склалася системи, яка починає на рівних конкурувати з створеними раніше, в тому числі і батьківської. Сформована система прагне самоствердитися і готова до того, щоб дати початок появи нової системи;
• 4) стабілізацію. Система вступає в період, коли вона вичерпує свій потенціал подальшого зростання і близька до зрілості;
• 5) спрощення. Початок "в'янення" системи, поява перших симптомів того, що вона пройшла "апогей" свого розвитку: "молодість і зрілість вже позаду, а попереду старість";
• 6) падіння. У багатьох випадках відзначається зниження більшості значимих показників життєдіяльності системи;
• 7) результат. Характеризується завершенням зниження більшості значимих показників життєдіяльності системи. Вона як би повертається до свого початкового стану і готується до переходу в новий стан;
• 8) деструктуризація. Зупинка всіх процесів життєдіяльності системи і або у використанні її в іншій якості, або в проведенні технології утилізації.

Інноваційна стратегія підприємства реалізується за допомогою інноваційної політики.

Інноваційна політика підприємства являє собою визначення цілей інноваційної стратегії та створення механізму підтримки пріоритетних програм і проектів підприємства.

• 1. Метою інновацій є отримання значного прибутку на певному відрізку часу за рахунок "піонерства" в будь-якій області. При цьому впровадження інновації та її подальше поширення зв'язуються з можливістю значного зниження собівартості і зростання попиту на продукцію.
• 2. Метою впровадження є завоювання (закріплення) невеликого сегмента ринку з мінімальним прибутком з подальшим збільшенням частки на ринку і прибутку.

При розробці інноваційної політики зачіпаються наступні області діяльності: 1) дослідження і розробки (пошукові, фундаментальні, прикладні дослідження, ОКР, дослідне виробництво і поширення інновацій); 2) підвищення якості та сертифікація продукції; 3) оновлення виробничої бази (технічне переозброєння); 4) створення, підтримка і розвиток науково-технологічного потенціалу підприємства; 5) освоєння ринку інновацій (розробка заходів, пов'язаних з маркетинговою політикою).

При формуванні інноваційної політики інновація розглядається з точки зору наявності: 1) нових значущих технічних рішень, здатних забезпечити ринковий успіх і 2) специфічних споживчих властивостей (зовнішній вигляд, форма і т.д.), здатних забезпечити успіх при відсутності значущих технологічних рішень.

Метою інноваційної політики є створення умов для забезпечення ефективної діяльності підприємства на основі підвищення його конкурентоспроможності та конкурентоспроможності продукції.

Для забезпечення високої ефективності інноваційної політики при її проведенні повинні дотримуватися наступні принципи [2] : 1) цілеспрямованість, тобто орієнтація на досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства; 2) пріоритетність, тобто вибір найважливіших напрямків діяльності в даний час з урахуванням можливостей підприємства; 3) альтернативність проектних рішень, тобто розробка різних варіантів і вибір найкращого з них; 4) комплексність, тобто охоплення інноваціями суміжних сфер діяльності; 5) обґрунтованість, тобто обгрунтування науково-технічного, соціального, екологічного, економічного ефектів з урахуванням факторів зовнішнього середовища; 6) адаптивність, тобто коригування плану проведення інноваційної політики та окремих проектів в зв'язку зі зміною факторів зовнішнього середовища.

Інноваційна політика формується і коригується під впливом різних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Основними факторами, що сприяють реалізації інноваційної політики підприємства, є [3] : 1) наявність резервів фінансових і матеріально-технічних ресурсів на підприємстві; 2) високий рівень науково-технологічній потенціалу підприємства; 3) наявності на підприємстві системи управління якістю на основі міжнародних стандартів ISO; 4) наявність системи матеріального і морального стимулювання інноваційної діяльності; 5) наявність оптимальної законодавчо бази і державна підтримка проведення інноваційної політики.

Підвищення конкурентоспроможності продукції внаслідок проведення заходів інноваційної політики можна охарактеризувати за допомогою наступних показників.

• 1. Рівень технологічного розвитку (відношення обсягу продукції, виробленої за окремими видами технологій (за високими, новим, традиційним) до загального обсягу реалізованої продукції).
• 2. Рівень експортної орієнтації (відношення обсягу продукції, реалізованої па окремих сегментах ринку (на світовому, внутрішньому) до загального обсягу реалізованої продукції).
• 3. Рівень сертифікації (відношення обсягу продукції, виробленої але технологіям, сертифікованим за міжнародними стандартами ISO, до загального обсягу виробленої продукції).
• 4. Рівень поновлення (відношення обсягу нової продукції, освоєної у виробництві, до загального обсягу виробленої продукції).

Інноваційна політика організації знаходиться в тісній взаємодії з виробничою, торговою, маркетингової, інвестиційної політикою. Успішне здійснення інноваційної діяльності можливо тільки в разі комплексного підходу до поставлених завдань і створенні оптимальної організаційної структури, що забезпечує інноваційний процес.

Відповідно до сучасної науці, в кожен конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємство), що спеціалізується на випуску продукції для задоволення певної суспільної потреби, змушена працювати над товаром, що належать відразу до трьох поколінь техніки: що минає, що панує і народжується (перспективному) . Кожне покоління техніки проходить у розвитку відокремлений життєвий цикл. Нехай організація в відрізок часу від t 1 до t 3 працює над трьома поколіннями техніки А, В. С, послідовно змінюють один одного (рис. 10.5, 10.6) [4] .

Мал. 10.5. Цикли випуску змінюють один одного продуктів (А, В, С)

На стадії зародження і початку зростання випуску продукту В (момент t 1) витрати на його виробництво ще великі, попит же поки малий, що обмежує економічно виправданий обсяг виробництва. У цей момент обсяг випуску продукту А (попереднього покоління) досить великий, а продукт З ще взагалі не випускається.

Мал. 10.6. Діаграми структури випуску продукції організації в різні моменти часу [5]

На стадії стабілізації випуску продукції покоління У (момент t 2, етапи насичення, зрілості і стагнації) його технологія повністю освоєна; попит дуже великий. Це період максимального обсягу випуску і найбільшою сукупної прибутковості даного продукту. Випуск продукту А впав і продовжує падати (діаграма "б"), З появою і розвитком нового покоління техніки (продукту С), що забезпечує більш ефективне виконання тієї ж функції, починається падіння попиту на продукт В (момент t 3) - обсяг його виробництва і прибуток, їм принесена, скорочуються, покоління ж техніки А взагалі існує лише в якості реликта.

Видно, що стабільна величина сукупного доходу організації забезпечується правильним розподілом зусиль між змінюють один одного продуктами (поколіннями техніки). Досягнення такого розподілу і є метою формування і здійснення науково-технічної політики організації. Оптимізація цієї політики вимагає знань про технічних і технологічних можливостях кожного з змінюють один одного (і конкуруючих між собою) поколінь техніки. У міру освоєння технічного рішення його реальна здатність до задоволення відповідних потреб суспільства і економічні характеристики змінюються, що зумовлює циклічний характер розвитку поколінь техніки.

Однак визначальним у формуванні конкурентоспроможної інноваційної політики організації є те, що кошти в розвиток та освоєння продукту потрібно вкладати значно раніше, ніж буде отриманий реальний ефект у вигляді завоювань міцних позицій на ринку. Тому стратегічне планування інноваційної діяльності вимагає прогнозування тенденцій розвитку кожного покоління відповідної техніки на всіх стадіях його життєвого циклу. Необхідно знати, в який момент пропоноване до освоєння покоління техніки досягне максимуму розвитку, коли до цієї стадії прийде конкуруючий продукт, коли доцільно почати освоєння, коли - розширення, а коли настане спад виробництва.