фото uainfo.org

Рінат Ахметов і Віктор Янукович

Металургійні комбінати просять відшкодувати їм борги з податку на додану вартість, а також дати пільги по ПДВ і мит. Вони хочуть скоротити витрати на екологію і просять державу допомогти їм продавати більше металу всередині України. Уряд вже погодилося з цими вимогами, хоча йти назустріч металургійним олігархам не варто.

"Економічна правда" вже писала про те, що нове уряд вирішив допомогти гірничо-металургійному комплексу .

Точніше, дружнім олігархам, які володіють найбільшими гірничо-збагачувальними і металургійними комбінатами.

Зокрема, держава має намір за свій рахунок допомогти цим підприємствам модернізувати їх обладнання і надати їм пільги, наприклад, давши знижки на перевезення продукції залізницею.

Займається цим питанням віце-прем'єр Юрій Бойко, зусиллями якого пільги з оплати електроенергії вже отримали підприємства Ігоря Коломойського. Чиновник, якого всі пророкували роль "весільного генерала" в новому уряді, на практиці взявся вирішувати делікатні питання.

Бізнесменом, який отримає найбільшу вигоду від роботи Бойко в цей раз, може стати найбагатша людина України.

Таке припущення висловила "Економічна правда" в одній з недавніх публікацій. Після цього нам дали зрозуміти, що Рінат Ахметов не просив не тільки пільги, але і взагалі ніякої допомоги від держави. Інший впливовий олігарх від металургії натякнув, що всі ці речі лобіював саме Ахметов.

Однак через якийсь час версія ЕП все-таки підтвердилася. Структури Ахметова не тільки знали про майбутню програму допомоги гірничо-металургійному комплексу, а й брали в її створенні активну участь. Хоча це ретельно приховується.

Наприклад, замість конкретних олігархів з державою спілкуються спеціалізовані асоціації. Так створюється ефект, що в Україні не президентсько-олігархічна модель економіки, а ринкова. Скажімо, англо-саксонського зразка, де компанії відокремлені від держави або хоча б намагаються створити таку видимість.

Якщо пільги отримали феросплавні заводи, до речі, їх надання "пробив" також Бойко, то чому б не допомогти всім іншим? Програма активізації економіки, представлена ​​урядом, переповнена пропозиціями, за якими держава витратить мільярди на допомогу приватному бізнесу.

І металурги - не виняток. Уже в найближчі дні вони можуть пити шампанське, відзначаючи черговий успішний проект.

Професійний скаржник

У розпорядження "Економічної правди" потрапили документи, які металурги направляли на адресу уряду. У них представники гірничо-металургійного комплексу - ГМК - обґрунтовують свої претензії на досить масштабні пільги.

Питання вже майже вирішене, і металурги таки отримають послаблення від держави.

Перша робоча група з підтримки ГМК під керівництвом Бойко повинна була пройти 18 березня в будівлі уряду в центрі Києва. Список її учасників величезний.

За традицією, уряд вуалює прийняття не цілком прозорих рішень через проведення публічних заходів.

Однак для будь-якого подібного процесу потрібен той, хто просить про допомогу. Формальною підставою, на основі якого можуть бути надані пільги підприємствам ГМК, став лист генерального директора Об'єднання підприємств "Металургпром" Василя Харахулаха.

Глава асоціації пише президенту Віктору Януковичу про те, що українські металурги втрачають свої позиції на світових ринках. Відбувається це з другої половини 2008 року і триває на тлі фінансової кризи. Зокрема, ціни і попит на металопродукцію знижуються, а обсяги реалізації - скорочуються.

За даними "Металургпрому", за дев'ять місяців 2012 року збиток підприємств від реалізації склав 10,2 млрд грн, а за 11 місяців - 11,6 млрд грн.

Собівартість реалізованої продукції, з урахуванням витрат на збут, в 2012 році склала 107,8 коп / 1 грн. У порівнянні з 2011 роком вона підвищилася на 4,3%. Це небагато, але за оцінками металургів така цифра свідчить про випереджаюче зростання цін на сировину та енергоресурси, що веде до збитків металургійних заводів.

На підтвердження металурги заявляють, що рентабельність (прибутковість) реалізованої продукції впала на 7,93%.

Як стверджує Харахулах, підприємства ГМК виявилися на межі банкрутства. "Більшість підприємств є містоутворюючими, тому їх банкрутство - це банкрутство цілих регіонів", - лякає в своєму листі лобіст металургів.

За його оцінками, фінансово-економічний стан метпідприємств в 2012 році наближається до рівня 1998 року. Тоді в галузі відзначався дефіцит коштів і повна бартеризація внутрішнього ринку - 83% всіх розрахунків.

До слова, за перші дев'ять місяців 2012 року дебіторська та кредиторська заборгованість досягла 60,3 млрд грн і 70 млрд грн відповідно. Тобто в 2012 році гірше платили як металургам, так і металурги.

Виробничі потужності метпідприємств в 2012 році використовувалися на 40-50%, всі заводи були збитковими, росла заборгованість по платежах до бюджету, до Пенсійного фонду та з виплати заробітної плати.

А значить, робить висновок Харахулах, прийшов час рішучих дій.

сторінка 1

сторінка 2

сторінка 3

сторінка 4

сторінка 5

сторінка 6

"Прийняття Верховною Радою постанови від 6 жовтня 1998 року №166 (якраз після дефолту України. - ЕП) і подальшого закону про економічний експеримент в ГМК є найбільш значущою підтримкою металургійної галузі", - пише лобіст.

В умовах економічного експерименту кінця 1990-х років підприємства-учасники отримали пільги на суму 2,7 млрд грн, за докризовим курсом - майже 2 млрд дол. А в бюджети всіх рівнів і до Пенсійного фонду перерахували 6,9 млрд грн або 6 млрд дол .

Найбільш вагомі пільги отримали метпідприємства (1,8 млрд грн), які забезпечили основний обсяг надходжень до бюджетів (4,3 млрд грн).

Все це вірно. І все ж роль протекціонізму того періоду сильно перебільшена.

Приватизація тоді підходила до логічного завершення. У заводів з'явилися легальні власники, яким вже були невигідні схеми, в результаті яких підприємства штучно обтяжувалися боргами. Ситуація на зовнішніх ринках збуту продукції вимагала гарного маркетингу і в цілому якісного менеджменту.

Пільги 1998 року лише прискорили природні бізнес-процеси. Зате вони створили Україні проблему масових антидемпінгових розслідувань.

Зараз металургам потрібне економічне експеримент №2. Він передбачає надання нових пільг по податках, активний держзамовлення, стримування зростання цін і тарифів на продукцію та послуги монополій.

Але чи повинен уряд йти на поводу у металургів? Чи справді Україні все це потрібно робити? Аналіз показує, що немає, хоча є ряд безперечних моментів.

Відшкодування ПДВ - краще пільги

Першою в списку проблем, які потребують вирішення з допомогою держави, металурги називають бюджетну заборгованість з податку на додану вартість.

Як відомо, уряд і податкова неодноразово рекламували так зване автоматичне відшкодування. За ідеєю, великі і шановні експортери, вивозячи товар за кордон, повинні отримувати з бюджету суму податку, яку вони сплатили до цього.

Насправді, "автомат" працює далеко не для всіх - за принципом політичної доцільності. Відшкодовувати ПДВ припадає з бюджету, а там і без того не вистачає грошей. Значить, комусь потрібно відмовляти.

Не кажучи вже про те, що відшкодування ПДВ з моменту свого введення залежало від правильних відносин з податковою. У 2012 році Європейська бізнес-асоціація неодноразово заявляла, що отримати відшкодування сум ПДВ підприємства-експортери могли тільки за умови авансової сплати податку на прибуток.

Вже за часів президентства Віктора Януковича за допомогою невідшкодування податку карали неугодних владі підприємців. Наприклад, Костянтина Жеваго. "Арселор Міттал" (колишня "Криворіжсталь") також стабільно недоотримує з бюджету мільярди, тому що не робить явну політичну підтримку Партії регіонів.

Станом на 1 січня 2013 року сума заявленого до відшкодування метпідприємствами ПДВ досягла 5 млрд грн.

"Власні оборотні кошти на 1 жовтня 2012 року становила всього 4,3 млрд грн, однак забезпечувалися вони за рахунок довгострокових кредитів. Без урахування залучених коштів оборотні кошти підприємств ГМК становили б" мінус "15,4 млрд грн", - зазначає Харахулах в листі на ім'я президента.

Він просить главу держави допомогти отримати те, що і так передбачено українським законодавством, - своєчасне відшкодування ПДВ з бюджету.

Зараз серйозно розглядається тільки один варіант вирішення проблеми ПДВ - випуск цінних паперів. Це можуть бути облігації або фінансові векселі.

Опрацювати це питання віце-прем'єр Юрій Бойко доручив ще 22 лютого 2013 року під час наради, присвяченої держпідтримку підприємств ГМК. Це випливає з протоколу наради, опублікованого вище.

Так що експортери, можливо, незабаром отримають облігації і частково поповнять оборотні кошти за рахунок їх продажу на вторинному ринку.

До металургам повернуться далеко не всі гроші.

У 2010 році пройшов випуск ПДВ-облігацій на 16,4 млрд грн. За ним держава повинна була погашати свій борг рівними частками протягом декількох років.

Були й такі, хто вирішив чекати весь цей час. Більша ж частина підприємств, щоб отримати гроші "зараз", продавали цінні папери з істотним дисконтом, який становив 20-40%. Сума знижки залежала від обсягу реалізації цінних паперів. Чим він більший, тим меншим був дисконт.

Ймовірно, те ж саме станеться в 2013 році. Хоча можливий і гірший варіант, коли скуповувати папери будуть тільки уповноважені банки, наближені до чиновників.

Або ж випускатися будуть не ПДВ-ОВДП, а, скажімо, векселі - менш ліквідний інструмент, їх важче перетворити в гроші. При такому розвитку подій сума дисконту виявиться вище 20-40%.

Металурги просять "зелений коридор"

Вимога впорядкувати розрахунки по ПДВ виглядає цілком розумним, але металурги хочуть отримати і інші податкові поблажки.

Чи варто їх надавати? На відміну від відшкодування ПДВ - навряд чи.

Так, в листі Харахулаха Януковичу йдеться про те, щоб "тимчасово з 1 січня 2013 до 31 грудня 2016 року звільнити від ПДВ і мита операції із ввезення на митну територію України обладнання, комплектуючих та запчастин, які використовуються для виробничих потреб підприємств, якщо ідентичні товари з аналогічними високоякісними показниками не виробляються в Україні ".

Це класична "пісня", яку виконують всі великі експортери, коли хочуть за рахунок бюджету поліпшити своє становище. Називається вона "підтримка національного виробника".

Причому таку зухвалість дозволяють собі приватні компанії, наприклад, феросплавні заводи Коломойського, які таки отримали пільги від держави за ціною на електроенергію.

Ніхто не сперечається, що модернізація необхідна. Українські металургійні заводи відстали від світових лідерів на кілька епох. Навіть Віктор Пінчук закупив для своєї "Дніпросталі" далеко не саме передове обладнання.

Кілька років тому при складанні планів модернізації українських меткомбінатів ставка робилася на машини і агрегати іноземного виробництва - Siemens, Danieli.

Це було виправдано. В Україні відсутні машинобудівні заводи, здатні виробляти установки безперервного розливання сталі або обладнання для киснево-конвертерного цеху.

За словами Харахулаха, зараз у підприємств виникають проблеми при імпортному оформленні товарів під програми модернізації. Заводи нібито не може задекларувати товари, які надходять не одноразово, а етапами.

Також у них є складнощі з визначенням митної вартості товарів за контрактною вартістю - традиційна проблема останнього року. Завищуючи оціночну ціна, митники нараховують більше мит і ПДВ з ввезених товарів.

Як пишеться в листі, це ускладнює застосування пільги по звільненню від ПДВ і мит. Тому металурги просять впровадити більш просту і однозначну пільгову процедуру. Іншими словами, зробити їм "зелений коридор" на митниці.

Зважаючи на погіршення фінпоказників інвестиційні програми на метпідприємствах в 2012 році були серйозно урізані і припинені до кращих часів. Так присходят і в усі попередні роки після кризи 2008 року.

Гроші виділялися переважно на поточні ремонти, які до модернізації відношення не мали. Про майбутні плани компанії громадськість не інформували.

Навіщо ж потрібно надавати "нульову ставку" з ПДВ при імпорті обладнання, якщо роботи не ведуться? Навіщо, якщо терміни наступних заходів по оновленню постійно переносяться і невідомо коли відновляться?

Можна припустити, звичайно, що металурги вирішили модернізуватися саме в 2013 році, а уряд вирішив піти їм назустріч, надавши численні пільги і державні гарантії.

Однак чому цього потрібно вірити? Де візьме гроші Ахметов, який збирається докуповувати на приватизаційних аукціонах нові об'єкти? Де візьме гроші Тарута, який вже багато років не може вилізти з боргів?

Швидше за все, мова йде про угоду. За рахунок держави окремі олігархи отримають послаблення на три найближчі роки.

Що влада попросить взамін? Якщо мислити політичними категоріями, грошей на вибори 2015 року. Тоді можна пояснити і примирення "молодих реформаторів" з олігархами, і поява Держпрограми активізації економіки.

А ось і обгрунтування такого кроку. У своєму листі Харахулах називає модернізацію гострою і нагальною проблемою галузі.

"З 2002 року обсяг інвестицій метпідприємств в модернізацію постійно зростав і досяг максимуму в 2007 році (10,4 млрд грн або 2 млрд дол за курсом тих днів. - ЕП).

З 2008 року через негативного впливу кризи відбувалося щорічне зменшення сум інвестицій. У 2010 році обсяг інвестицій був мінімальним - близько 4,5 млрд грн. У 2011 році він збільшився до 6,4 млрд грн. У 2012 році обсяг інвестицій склав 5,9 млрд грн ", - пише глава асоціації металургів.

Однак тут варто подивитися ширше. Модернізація, вірніше, правильність обраного напрямку сьогодні поставлена ​​під сумнів.

Що зараз відбувається в світі?

За оцінкою Ernst & Young, в 2011 році світова металургія мала 493 млн тонн надлишкових потужностей, які впливали на прибуток підприємств.

У 2012 році власник найбільшої металургійної корпорації світу ArcelorMittal Лакшмі Міттал заявив, що в Європі чверть сталевих потужностей - зайві, і вони підлягають закриттю. Тільки після такого кроку можна розраховувати на підвищення попиту і цін на металопродукцію в Євросоюзі.

Власники українських заводів у 2001 році інвестували всього 9,23 дол на тонну виробленої сталі. Від них вимагалося збільшити цей показник в 2-2,5 рази, щоб наздогнати росіян, які почали впроваджувати нові технології.

У 2007 році рівень інвестицій в українську металургію виріс до 47,88 дол на тонну сталі. Однак пішов криза, який змінив конфігурації цілих економік. Виявилося, що з модернізацією українські власники метзаводів сильно запізнилися.

Виходить, зараз в Україні крані повільно відбувається дорога модернізація гігантських меткомбінатів. Причому за технологіями, які були актуальні 20 років тому. А тепер, як з'ясовується, для цього потрібно ще й підтримка держави.

При цьому на виході відреставрованого заводу буде проводитися лише напівфабрикат або прокат з рядовими характеристиками. Це дешева Неунікальна продукція, аналоги якої випускають китайські, російські і турецькі металурги.

У цій ніші стає тісно. Цінова конкуренція виграється України за рахунок дешевої робочої сили, відсутність екологічних штрафів і вдале географічне положення.

Зберігати багатотисячні трудові колективи стає все важче. За даними профспілок, виходячи з цифр сучасного обсягу виробництва і з урахуванням модернізації галузі, ГМК України міг би розпрощатися з 70 тис співробітників.

Однак тоді під загрозою опиниться соціально-економічне становище ряду промислових регіонів країни, де метпідприємства мають ранг містоутворюючих, тобто впливають на соціальне благополуччя міста.

Держава не зацікавлена ​​отримати вибухонебезпечну соціальну обстановку, особливо напередодні виборів 2015 року. Олігархи, які володіють підприємствами, теж не хочуть, щоб за стінами їх комбінатів перебували сотні тисяч озлоблених безробітних та їх сімей.

Тому між державою і власниками вже давно склалося мовчазне статус-кво. Олігархи не звільняють працівників, а держава допомагає, чим може. Однак нескінченно це не може тривати, тому що закони конкуренції безжальні.

Українські метпідприємства поступово скорочують штати. Колишня "Криворіжсталь" за програмою добровільного звільнення - виплата компенсацій за те, щоб працівники писали заяви за власним бажанням - за кілька років знизила число робочих з 56 тис до 30 тис і збирається скоротити ще 17 тис робочих до 2017 року.

Інші українські метзаводи також скорочують штати, проте повільніше і без виплат компенсацій.

Про екологічні поступки

У листі президенту "Металургпром" просить надати і іншу пільгу - зменшити витрати на підтримку навколишнього середовища.

Вони просять з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2016 року в законодавчому порядку змінити розподіл екологічного податку. Сьогодні 50% коштів екологічного податку перераховується до державного та місцевого бюджетів, а 50% залишаються на підприємстві для виконання природоохоронних заходів.

"У період дії економічного експерименту можливість залишати в розпорядженні підприємств 70% коштів від збору за забруднення навколишнього середовища, при зростанні виробництва з 1998 року по 2001 рік на 36,9%, дозволила зменшити шкідливі викиди в атмосферу на 31,3%", - аргументує це прохання Харахулах.

Ризикнемо припустити, що надійшли в скарбницю кошти не витрачаються на поліпшення екологічної обстановки в регіонах. Попросту на цю суму зменшуються витрати підприємств, а відповідно, збільшується їх прибуток.

Залишати ці кошти у метпідприємств - погана ідея. Справа в тому, що за роки технічного переозброєння власники метактивів так і не інвестували в "найбрудніші" ділянки - аглофабрики. З цими об'єктами періодично виникали проблеми.

Так, восени 2012 року Маріуполь був місяцями оповитий шкідливим для здоров'я смогом, який піднявся з підприємств Ахметова. Білизна, яке сушилася на вулиці, набувало характерний брудний відтінок.

Куди ж вкладалися "екологічні" кошти, в тому числі під час економічного експерименту? У розширення виробничих потужностей і їх енергоефективність. Усі ті, що дозволяє зменшити собівартість виробництва і підвищити прибуток. Які шанси, що в 2013 році все буде інакше?

Ефект скорочення викидів дійсно виникав, але не за рахунок інвестицій в екологію, а за рахунок реконструкції доменних печей та закриття мартенів. А після кризи - завдяки вимушеного зниження обсягів виробництва: з 2007 року обсяги випуску металу в Україні впали на 10 млн тонн.

Цей ефект був всього лише "додатковим бонусом" до скорочення виробничих витрат металургів.

Тим часом, ситуація, що склалася восени 2012 року в Маріуполі, може повторитися в будь-якому іншому місті, де працює меткомбінат повного циклу. Державі впору задуматися немає над пільгами, а над штрафними санкціями для забруднювачів. Вони, можливо, допомогли б прискорити процес екологічної модернізації метпідприємств.

Надія на внутрішній ринок

Однак і на цьому апетити металургів не закінчуються.

"Економічна правда" вже писала, що уряд збирається надати металургам державні гарантії по кредитах на суму до 10 млрд грн. Подейкують, що основну частину цих гарантій "пробивав" під себе керуючий ІСД Сергій Тарута, однак хто їх отримає насправді, поки неясно.

Великі надії покладає "Металургпром" на українських споживачів. Він хоче компенсувати падіння зовнішніх продажів за рахунок збільшення внутрішнього попиту.

Харахулах пише, що необхідно терміново прийняти програму розвитку внутрішнього ринку металопродукції.

"Метпідприємства в 2012 році експортували понад 70% своєї продукції. Світова криза особливо гостро впливає саме на цю галузь. В цілому в 2008-2012 роках внутрішній ринок споживав 23-30% металопродукції, а в 1990 році - 83%", - повідомляється в листі на ім'я президента.

Металург робить висновок: якби внутрішній ринок був здатний споживати більше продукції комбінатів, вони б менше залежали від зовнішніх ринків.

Проблемою, на думку "Металургпрому", є відсутність механізмів залучення інвестицій в розвиток внутрішнього ринку. Це не дозволяє оновлювати мережі комунального господарства та газотранспортної системи, будувати дороги і мости, оновлювати рухомий склад "Укрзалізниці".

Виправити цей недолік Харахулах хоче за рахунок держзакупівель. Він пропонує запровадити баланси виробничих галузей, які споживають металопродукцію. Щось подібне робив Держплан СРСР, а сьогодні використовують, як не дивно, США.

Це своєрідні багатовимірні таблиці, які відображають процес перетікання грошей, товарів і послуг між галузями.

Також Харахулах просить розробити програми розвитку галузей з використанням металопродукції. Він пропонує давати преференції в разі споживання саме української продукції і навіть проводити пільгове кредитування таких галузей.

"Металурги можуть забезпечити всіх учасників внутрішнього ринку. Але щоб витримати конкуренцію на зовнішніх ринках, необхідно створити умови взаємовигідного співробітництва капіталу і інтересів всіх галузей економіки", - пише металург.

За великим рахунком, в цих заходах немає нічого поганого. Влада різних країн роблять щось подібне, і це правильно.

Однак навряд чи ємність внутрішнього ринку металу може збільшитися настільки, щоб гасити коливання кон'юнктури на зовнішніх ринках збуту. Українська економіка, як показали підсумки 2012 року, знаходиться в глибокій депресії.

І вже, звичайно, не може бути мови про досягнення показника споживання рівня 1990 року, який як і раніше вважається еталонним. Тоді обсяг українського ринку перевищував 80%, а економіка колишньої УРСР перебувала на піку розвитку.

Потрібно пам'ятати, що успіхи радянських років були підсумком виробничої кооперації кількох республік. А високий рівень металлопотребления забезпечували щедро фінансований військово-промисловий комплекс і важке машинобудування.

Сьогодні сукупні річні потужності по виробництву прокату в Україні складають 45-48 млн тонн. З них у 2012 році всередині України споживалося лише 8 млн тонн.

Наскільки можна наростити внутрішній попит? Прем'єр Микола Азаров в тексті виступу, опублікованому на сайті Кабміну 27 лютого 2013 року, пообіцяв забезпечити приріст внутрішнього споживання металопродукції всього на 1,64 млн тонн.

Навіть якщо уряду вдасться перевершити себе, малоймовірно, що в 2013 році внутрішній ринок "переварить" обсяги, що перевищують 10 млн тонн. Споживачі металу також зазнають труднощів на своїх ринках збуту.

Будівельна галузь демонструє досить низькі виробничі показники через відсутність дієвих схем банківського кредитування і низького рівня доходів населення. Інші галузі - не в кращому становищі.

За даними асоціації "Укрсудпром", завантаження суднобудівних підприємств не перевищує 10%. Вагонобудівники у 2012 році знизили випуск вантажних вагонів на 5,2% в порівнянні з 2011 роком, коли було випущено 52,3 тис вагонів. Фахівці прогнозують подальше скорочення виробництва у зв'язку з частковим закриттям російського ринку.

Що ж стосується автомобілебудування, то за всі роки існування української металургії так і не було налагоджено виробництво автомобільного сталевого листа прийнятної якості. Причина - металурги не хотіли вкладати гроші в системи контролю якості, вважаючи за краще заробляти на масових продажах напівфабрикатів.

У наступні роки, за оцінками українських аналітиків, внутрішній ринок не зможе прийняти більше 13-15 млн тонн металу. Значить, експорт, в основному напівфабрикатів, і надалі залишатиметься для українського ГМК магістральним напрямом.

Тільки от чи варто підтримувати його таким кількістю пільг?

© 2005-2014, Економічна правда. Використання матеріалів сайту можливе лишь за умови ПОСИЛАННЯ (для інтернет-видань - гіперпосілання) на "Економічну правду".