1. Економіка
2. Кому-то потрібна істина, кому-то - нафту
3. виграють усі
4. Завдання зі шкільного підручника
5. * * *
6. Такого представництва відомих і не дуже західних компаній не знав ще ні один проект з здійснюваних...
7. Поділ прибутку по нафтовому контрактом

Пристрасті навколо проекту освоєння каспійських нафтових родовищ c допомогою декількох транснаціональних нафтових компаній, ініціатором якого в 1994 році став Азербайджан, то вщухають, то спалахують з новою силою

Економіка

КОНТРАКТ СТОЛІТТЯ: ТВЕРЕЗИЙ РОЗРАХУНОК ПРОТИ АМБІЦІЙ

П Річіна тому безліч. Однак головна з них криється в об'єктивній реальності: Каспій довгі роки вважався зоною спільних політичних та економічних інтересів Ірану і Радянського Союзу, і після розвалу останнього права на його багатства, головним з яких, безумовно, є нафта, заявили відразу кілька держав. Втім, правильніше було б сказати "спробували заявити", причому в різний час і з різним ступенем активності.

У той час, коли інші шукали аргументи для формального обгрунтування своїх претензій (в першу чергу, звичайно, Росія), Азербайджанська Республіка діяла. За словами президента Державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки (ДНКАР) Натіка Алієва, прискорений розвиток нафтогазової галузі на основі залучення іноземних інвестицій було єдиним шансом для республіки вийти зі смуги тривалої економічної кризи. Чи не скористатися ним означало б приректи економіку країни на нескінченну латання дірок, що в свою чергу призвело б до відстрочення в реалізації соціальних програм, яких в воює Азербайджані нині більш ніж достатньо.

Сьогодні процес освоєння нових нафтових родовищ і політичні консультації щодо статусу Каспійського моря йдуть паралельно. Наскільки такий підхід керівництва Азербайджану був необхідний і виправданий, навряд чи хто-небудь сьогодні розсудить об'єктивно і неупереджено. Хіба що історії це під силу ...

Кому-то потрібна істина, кому-то - нафту

І дея розробки родовищ каспійського шельфу не так нова, як це може здатися людям недосвідченим. Ще до розпаду Радянського Союзу уряд СРСР оголосив тендер на азербайджанські родовища, і саме тоді на горизонті вперше з'явилися найбільші світові нафтові компанії, такі як "Брітіш петролеум", "Амоко", "Пеннзойл", "Ремко", "Екссон" і інші.

Після розпаду СРСР Азербайджан два роки самостійно вів розвідку і освоєння родовищ. Претензії з боку Росії з'явилися пізніше, коли вже договір про створення міжнародного консорціуму знаходився на стадії підписання. До речі, той перший тендер виграла американська компанія "Амоко", яка сьогодні по праву має найвищу, 17-процентну частку в консорціумі нарівні з англійської "Брітіш петролеум".

Тим часом з приходом до влади в Азербайджані Народного фронту переговори по створенню консорціуму були фактично заморожені. І поновилися лише тоді, коли вчора ще опальний Гейдар Алієв знову встав на чолі держави.

Весь цей час Росія, яка займається власними внутрішніми проблемами, не дуже уважно стежила за розвитком подій навколо "нової азербайджанської нафти".

Сьогодні, заднім числом, можна нарікати, що встановленням морських кордонів між пострадянськими державами, сусідами по Каспію, ніхто не займався, поки Азербайджан не ввів в односторонньому порядку в міжнародній практиці поняття "сектор Каспійського моря такий-то країни", тим самим створивши прецедент. Але, схоже, російська влада теж були зацікавлені в тому, щоб саме Азербайджан почав процес освоєння каспійських нафтових родовищ, не чекаючи "команди" Москви.

Спочатку російська сторона наполягала на тому, щоб всі природні багатства Каспійського моря перебували в спільному володінні всіх держав, кордони яких виходять на узбережжі. На рівні російських МЗС, Мінпаливенерго і Роскомнедра був навіть підготовлений і розісланий в усі прикаспійські республіки документ, за яким пропонувалося за кожною із зацікавлених країн зберегти 12-мильну зону, а морські простори за її межами вважати загальним надбанням. Повинен бути створений колективний орган, який видавав би ліцензії всім нафтовидобувних компаній відповідно до їх технічними можливостями і з урахуванням екологічної обстановки. Азербайджан проект цього документа не підтримав.

Після візиту в Москву президента Азербайджану Гейдара Алієва і його переговорів з Борисом Єльциним і прем'єром Віктором Черномирдіним стало раптом очевидно, що Росія вже не так активно заперечує проти створення міжнародного нафтового консорціуму. Таким чином, де-факто існування "азербайджанського сектора Каспійського моря" північним сусідом було визнано.

Серед аналітиків існує безліч версій щодо того, чому Москва кардинально змінила точку зору на порядок розробки каспійських нафтових родовищ. Справа в тому, що в цей же час ДНКАР переуступила 10 відсотків зі свого 30-відсоткової частки участі в проекті найбільшої нафтової компанії Росії - АТ "Лукойл". Дехто схильний шукати в цьому кроці "карабахський" мотив: пообіцявши народу повернути захоплені Вірменією в ході військового конфлікту споконвічно азербайджанські землі, Гейдар Алієв нібито змушений був побічно підключити і Москву до вирішення цієї нагальної проблеми. Ще одна версія пов'язана з азербайджанським походженням нинішнього керівника компанії "Лукойл" Вагіта Алекперова.

Цікаво, що син президента Азербайджану Ільхам Алієв, який займає нині високий пост віце-президента ДНКАР (коло його посадових інтересів - міжнародні зв'язки компанії), пояснює несподівана поява в консорціумі "Лукойлу" тільки тим, що з відходом з політичної арени Народного фронту Азербайджану, які не дуже благоволившего Росії і всьому, що з нею було пов'язано, з'явилася реальна можливість включити в проект найбільш динамічно розвивається останнім часом російську компанію. У цьому, і тільки в цьому сенсі, додав він, включення АТ "Лукойл" в проект можна вважати моментом політичним.

виграють усі

П про визнання директора департаменту "Морнефть" акціонерного товариства "Роснефть" Івана Чернова, в будь-якому випадку участь "Лукойлу" в освоєнні родовищ Азері, Чираг і Гюнешлі слід розцінювати як безсумнівний успіх російської фірми. Більш того, було б непогано, якби в освоєння нових нафтових родовищ на Каспії постаралися включитися і інші російські компанії. Але, як відомо, одного бажання російських фірм брати участь в проекті, що обіцяє безумовні вигоди, мало. Питання впирається у фінансові можливості кожної з них.

Що стосується АТ "Лукойл", то, за словами Вагіта Алекперова, російська компанія повністю відповідає за зобов'язаннями фінансування проекту в розмірі 10 відсотків від загальної вартості. Крім того, фахівці "Лукойлу" працюють над системою перевезення по Росії і країнам СНД вантажів, необхідних для діяльності консорціуму. Предметом особливої ​​турботи "Лукойлу" стала власна соціальна програма в Азербайджані, яка включає в себе допомогу російській громаді республіки, організацію виступів провідних російських артистів в Баку, широку і багатогранну видавничу діяльність. Вступивши пізніше за інших, більш іменитих побратимів, в боротьбу за каспійські нафтові мільйони, "ЛУКойл" проте встигла вже "відзначити" свою участь в проекті чисто зовнішніми ознаками: відкривши в Баку мережу фірмових автозаправних станцій, що користуються у населення неймовірною популярністю, компанія " ЛУКойл "зняла попутно для себе і проблему реклами.

За Угодою про спільну розробку та дольову ділять здобич, яке була підписана 20 вересня 1994 року в Баку, кожна з іноземних нафтових компаній отримає свою частку прибутку і кожна буде нести відповідальність за виплату податків згідно із законами Азербайджану.

Умови контракту вельми сприятливі і для самого Азербайджану. Він отримає в цілому 80 відсотків всієї видобутої нафти. З урахуванням податків на прибуток, вартості часток, що належать ДНКАР і уряду Азербайджану, реалізація проекту може принести в державну казну до 80 мільярдів доларів. До того ж проект у міру розвитку передбачає створення великої кількості робочих місць для кваліфікованих азербайджанських фахівців. Ще на стадії загального узгодження проекту ДНКАР вдалося домогтися істотного для республіки переваги: ​​весь попутний газ дістанеться їй безкоштовно, тоді як спочатку передбачалося, що його доведеться викуповувати. Так що вигоди від контракту століття очевидні для всіх його учасників.

Завдання зі шкільного підручника

До ак відомо, видобуток нафти - тільки частина програми освоєння родовищ каспійського шельфу, сумарні запаси яких становлять приблизно один мільярд тонн. Проблема транспортування нафти останнім часом теж придбала яскраво виражене політичне забарвлення.

Росія відстоює "північний варіант", згідно з яким рання нафта повинна піти через Дагестан і Чечню на Новоросійськ. На користь цього способу транспортування говорить відносна дешевизна робіт з остаточної підготовки існуючого нафтопроводу. Російська компанія "Транснефть" в лютому нинішнього року підтвердила гарантії безпеки трубопроводу, незважаючи на те, що військові дії в Чечні ведуться до цих пір. До 60 мільйонів доларів до середини 1997 року готова вкласти в реконструкцію нафтопроводу компанія "Транснефть".

"Західна труба" (Баку - Батумі) буде коштувати приблизно 230 - 240 мільйонів доларів, і для її реконструкції буде потрібно створення спеціального консорціуму, про можливу участь в якому, втім, вже заявили кілька західних компаній. Безумовною перевагою "західного" маршруту є те, що він пройде по відносно спокійним у військовому відношенні районів.

У віце-президента ДНКАР Ільхама Алієва немає сумнівів в тому, що республіка не має у випадку з транспортуванням нафти ставати заручницею політичних пристрастей. За його словами, інтерес Азербайджану, як і в випадку з освоєнням родовищ, повинен полягати в мінімальному ризику, по можливості коротких термінах підготовки трубопроводів і максимального прибутку.

Очікується, що все-таки "російська труба" буде готова швидше, незважаючи на те, що в останні кілька тижнів підвищену активність проявляє Туреччина, яка бажає отримати (хай навіть за великі гроші) азербайджанську нафту акурат в нафтоналивному порту Джейхан, який вже сьогодні технічно готовий освоювати до 120 мільйонів тонн нафти на рік.

* * *

- Р азрабативая документи за контрактом століття, - підкреслив Ільхам Алієв, - ми постаралися звести економічний і фінансовий ризик практично до нуля. Скажімо, якщо навіть на не до кінця разведанном поки родовищі Карабах "сухими" виявляться всі свердловини, ми не втратимо на цьому ні цента. У разі ж успіху 70 відсотків нафти будуть належати Азербайджану. У нас немає ні часу, ні коштів, щоб ризикувати.

Реалізація проекту дозволить в максимально короткі терміни збільшити видобуток нафти з нинішніх 9 мільйонів тонн на рік до 17 - 20 мільйонів вже через п'ять-шість років, практично нічого не вкладаючи. Якщо врахувати, що нафтова галузь дає сьогодні 40 відсотків дохідної частини бюджету, стає зрозуміло, які нас можуть чекати перспективи.

(В публікації використані матеріали журналів "Каспій" і "Trend")

Такого представництва відомих і не дуже західних компаній не знав ще ні один проект з здійснюваних нині на територіях колишніх радянських республік

П ервой до контракту століття "встигла" британська компанія "Ремко", проте до недавнього часу справи у неї йшли не зовсім успішно. Вона задовольнялася вельми скромною часткою участі в проекті розробки родовищ "Азері", "Чираг" і "Гюнешлі" і довгий час вела безрезультатні переговори з ДНКАР про розробки родовища на суші "Мурадханли". Проте на початку 1996 року їй вдалося створити разом з ДНКАР спільне підприємство.

Американська компанія "Пеннзойл" (частка в контракті століття - 9,8 відсотка) спільно з "Ремко" до літа 1995 року закінчила роботу з будівництва станції стиснення і переробки попутного газу на родовищі "Гюнешлі" і прокладання 120-кілометрового трубопроводу від газокомпресорної станції до газоконденсатного заводу в Карадаге.

Висновок "другого" нафтового контракту з освоєння структури "Карабах" стало перевіркою спроможності та інвестиційної активності відразу декількох іноземних компаній. Російська "Лукойл" і італійська "Аджип" зуміли створити СП і тепер в сумі мають більше половини процентної вартості контракту. "Пеннзойл" несподівано опинився на других ролях і намагається компенсувати це демонстрацією жорсткої позиції по відношенню до партнерів.

"ЛУКойл", як би надолужуючи згаяне, намагається грати першу скрипку і в проекті розробки не менш перспективною газової структури "Шах-Деніз".

Задіяні по найбільшому рахунку в контракті століття американські компанії "Амоко" і "Юнокал", крім того, активно працюють ще на двох родовищах.

60 відсотків пайової участі в новому консорціумі "Шах-Деніз" буде належати потрійного альянсу, організованому англійської "Брітіш петролеум", норвезькою компанією "Статойл" і турецької "ТПАО".

Останнім часом активність стала проявляти і найбільша американська компанія "Мобіл", яка цікавиться новими, не охопленими поки розробкою ділянками морського шельфу.

Національна бурова компанія Ірану, якій не вдалося свого часу отримати бажані 5 відсотків в контракті століття, сподівається на створення найближчим часом азербайджано-іранського СП.

За останніми відомостями, до одного мільярда доларів готова вкласти в нафтову галузь Азербайджану і японська "Міцуї Корпорейшн". Її зацікавило будівництво газокомпресорної станції на родовищі "Баха".

Поділ прибутку по нафтовому контрактом

75,00% - Azerbaijan Royalties
05,00% - SOCAR
04,28% - BP
04,25% - Amoco
02,50% - ЛУКойл
02,46% - Pennzoil
02,38% - Unocal
02,14% - Statoil
00,61% - McDermott
00,52% - Ramco
00,44% - Turkish State Oil Co.
00,42% - Delta-Nimir